Домашнє насильство

Що таке «домашнє насильство», згідно із законом?

Домашнє насильство – дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. «Якщо раніше домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього тепер відносять колишнього чоловіка/дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Розширене коло осіб, яких визнають кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі». Що розуміти під економічним та психологічним насильством? Під економічним насильством в законі значиться умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство, відповідно до закону, – це словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи. «Дуже часто про психологічне насильство кажуть, що «це просто сварка», «це просто ревнощі» і «це нормально», але це ненормально. Те, що принижує честь та гідність особи, це і є насильство», – пояснює експерт.

Якщо цей кривдник живе поруч, хто тут допоможе?

Закон передбачає можливість відокремити кривдника від жертви. Для цього є: терміновий заборонний припис і обмежувальний припис.

Заборонний припис виноситься Національною поліцією як реакція на факт домашнього насильства, виноситься терміново, діє до 10 днів, але його можна продовжити через суд до півроку. Обмежувальний припис діє від 1 до 6 місяців, і його видає лише суд.

«Кривднику забороняють перебувати в місці спільного проживання, навіть якщо це його помешкання, обмежують спілкування із постраждалою дитиною, забороняють наближатися на певну відстань до роботи, місця проживання».

Як Україна долає домашнє насильство?

2017 року в Україні був ухвалений закон, який встановлює кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Цей закон вніс низку поліпшень до заходів із протидії домашньому насильству. Окрім встановлення кримінальної відповідальності, законом вдосконалено порядок надання послуг постраждалим особам, створено спеціальні підрозділи поліції для розгляду випадків домашнього насильства, причому поліція також може видавати заборонні приписи та негайно забороняти кривднику наближатися до постраждалої особи. Крім того, створено спеціальний реєстр випадків домашнього насильства, призначений для використання виключно уповноваженими правоохоронними органами та соціальними службами, аби підвищити їхню загальну поінформованість під час розроблення відповідних заходів.

Значний внесок до зміцнення зусиль української влади із запобігання насильству щодо жінок та боротьби з ним, а також до підтримки процесу ратифікації Стамбульської конвенції здійснюється Радою Європи. 2016 року Україна вперше наблизилася до її ратифікації, але її було відхилено більшістю голосів депутатів українського парламенту. Причиною цього, як стверджувалося, був текст Конвенції з посиланнями в ній на сексуальну орієнтацію і гендер, що сприймалося як таке, що суперечить українським традиціям і християнським цінностям. Це явне і серйозне нерозуміння Конвенції, метою якої є запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьба з цими явищами. Аналіз процесу ратифікації свідчить про те, що, попри чітко сформульовані цілі Конвенції, а також серйозність цього явища і його вплив на постраждалих і суспільство, попри значний внесок Ради Європи до підтримки процесу ратифікації Конвенції, останніми роками низка груп поширює неправдиві відомості про Конвенцію. Необхідно чітко зазначити, що мету Стамбульської конвенції визначено в її офіційній назві: запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьба з цими явищами. Це єдина мета Конвенції.